Раскрылье души

Вновь здравствуйте, дорогие читатели! В этот раз хотелось бы поделиться с Вами моими трудами в области украинской литературы. Дело в том, что ежегодно от Малой Академии Наук Украины проходит конкурс "Розкрилля душі", посвященный определенной теме. Этот год ознаменовался юбилеем украинской писательницы Лины Костенко. 19 марта ей исполнилось 85 лет.

Подробнее: Раскрылье души

Ще пахне сіно...

Літо. Кінець серпня. У садах тихо – тихо. Лише зозулю чути десь з-за гаю і ледь вловимо дзижчать оси. Легені ще повні солодкого медового смаку повітря і сухого сіна. Ніч. Я тихесенько крадусь босоніж по саду. Неначе тліюче полум’я, де-не-де палають у темряві жоржини. Гашу їх до наступного літа. Залишилося ще трохи… Скоро осінь.

Ставить осінь на землю свою золоту жирандоль...

 

У лісі темно і холодно, і я одягаю на плечі сукману. Опускаю на землю золотий килим сухого листя. Хочеться плакати – навкруги сумно і самотньо.

Подробнее: Ставить осінь на землю свою золоту жирандоль...

Буває мить якогось потрясіння...

 

Ідучи вулицями міста поневолі прискорюєш темп – все навкруги біжить, кудись поспішає… Скрізь люди, так багато людей! Для них Осінь – лише термін, який означає зміну клімату. По небу повільно повзе сіра хмара, а люди все біжать, опустивши очі додолу. Вони не відчувають мене, не помічають, не хочуть, тому і не можуть побачити. Та ось якась жінка, проходячи повз мене, несподівано обернулася. Вона мала русяві кучері, горде й красиве лице, величну поставу.

Подробнее: Буває мить якогось потрясіння...

Красива осінь вишиває клени...

 

Настала пора малювати. Моя улюблена пора. Я беру до рук кожен листочок і розмальовую його у червоний, жовтий, помаранчевий, багряний кольори. Розфарбувавши, деякі розвішую по деревах, інші розкидаю по землі. Це складна праця: листочки просять: «Не чіпай нас, ми ще побудемо зелені, ми ще хочемо жити». Шкода їх, та що поробиш. Лише ворони не звертають на цікаве дійство ніякої уваги. Вони чорні. Їм все одно.

Самі на себе дивляться ліси...

 

Лишень подивіться, яка краса навкруги! Сюди колись приходив Левітан. Озирався довкола, шукав мене. І я чекала на нього кожного вечора. Він сідав на стілець, розкладав перед собою фарби і починав малювати.

Подробнее: Самі на себе дивляться ліси...

Розвиднилось траві - такі упали роси!

 

Ось-ось зійде сонце! Скоріше, скоріше, хочу встигнути до перших промінчиків. Набираю повну жменю легеньких, ледь помітних крапельок і згидую їх поперед себе. Як упадуть, так і буде, все найкрасивіше створювалось у мене ненароком. Роси упали, задзвеніли на листочках, покотилися по стеблах і попадали на ще зелену траву.

Подробнее: Розвиднилось траві - такі упали роси!

Двори стоять у хуртовині айстр...

 

Вона зробила помилку. Я знаю це – я це бачила. Ця грань між нами дуже тонка, адже я завжди поряд з людьми – не тільки у природі, а й у їх серцях. Я – стан душі, пора переродження, я – відчуття, хвиля емоцій…

Подробнее: Двори стоять у хуртовині айстр...