Буває мить якогось потрясіння...

 

Ідучи вулицями міста поневолі прискорюєш темп – все навкруги біжить, кудись поспішає… Скрізь люди, так багато людей! Для них Осінь – лише термін, який означає зміну клімату. По небу повільно повзе сіра хмара, а люди все біжать, опустивши очі додолу. Вони не відчувають мене, не помічають, не хочуть, тому і не можуть побачити. Та ось якась жінка, проходячи повз мене, несподівано обернулася. Вона мала русяві кучері, горде й красиве лице, величну поставу.

Я здивовано дивилася на неї, вона, не відриваючись, дивилася мені в очі, наче побачивши світ, як вперше у житті. Жінка подивилася на небо – сіру хмару освітив сонячний промінь. Зазвичай, люди не бачать нічого кругом себе, і я просто дивлюся на них, як глядач у кіно, та ця актриса була незвичайна.

  - Ліно! – гукнув її високий чоловік.

Вона відірвала від мене погляд, розвернулася і пішла геть, не обертаючись. Я усміхнулася. Може, в світі ще є ті, кому можна довірити показувати людям красу. Донеси до інших, Ліно, що пізнати себе можна, лише пізнавши світ, що тебе оточує. Ну що-ж, хай щастить.

  І я продовжила свою подорож. По небу повільно повзла сіра хмара.

Просмотров: 383