Самі на себе дивляться ліси...

 

Лишень подивіться, яка краса навкруги! Сюди колись приходив Левітан. Озирався довкола, шукав мене. І я чекала на нього кожного вечора. Він сідав на стілець, розкладав перед собою фарби і починав малювати.

Я сідала поруч на м’яке рядно сухого листя і розповідала йому, про що думають зелені листочки і як співає вітер. Він все малював берези – стрункі, тоненькі, високі, в осінньому листі мов у золотих іскрах. Бачив мене в тих березах, в тих зелених листочках, у вітрі, який співав для нього, в кожному дереві, у серці лісу, що затих, розгублений од власної краси на полотнах того чоловіка. Я була всюди, він відчував мене. І я була щаслива, що надихала його.

 А потім все скінчилося. Я прийшла, а він – ні. І ті берези для нього тепер завжди золоті.

Просмотров: 397