Твій силует за соснами...

 

«Стій!». Це він. Його силует за стовбурами мелькає час від часу.

 Це він! А чого ж йому бути тут? «Стій!». Який знайомий тембр.

Серед шелесту дерев, якщо прислухатись, то можна почути… Це не він. Йому вже не бути тут, поряд. У кожному шепоті трав чую його голос, у кожній грі тіней – силует. Тут, у храмі Осені, усе нагадує про дорогих людей. Усе омана, ілюзія, лише марево. Відчуваю його скрізь… Як жорстоко, Осінь. Світлотіні страшно миготять. Усе обман, лише чари, видіння, наче казка, створена лукавою ілюзіоністкою Осінню. Лише тихий, розміряний стук дятла виводить мене з трансу, повертає до тями. Він ніде і будь – де, він поряд завдяки тому таємничому мареву. Потрібно лише не заблукати. Спасибі тобі за це, Осінь.

Просмотров: 469