Вже третій день живу у лісі...

 

 

Так тихо і самотньо у лісі. Я прийшла сюди три дні тому, аби очистити розум, стати одним цілим зх. Природою. Маленька хатиночка, у якій я жила, мені здавалася центром Всесвіту – простора, порожня і самотня. Ліс зустрічав мене як свою – мене не боялися ні дерева, ні лосі, ні малі, руді, пухнасті білочки. Я була щаслива, легені були наповнені ароматом трави, сирого дерева та свободи. Я була вільна.

Потім я почала помічати те, що проминула раніше – стара стріха, застелена зеленим м’яким мохом, укрита легким, тоненьким, прозорим павутинням. Я зрозуміла, що моє блаженство самотності скінчилося, і у пустій хатині стали давити голі сірі стіни та темнота. Усе наче вмерло навкруги мене та у моєму тільки-но загоєному серці. Наче нічого не змінилося – у Всесвіті я ще була одна, та тепер мене це лякало. І я вперше за весь час перебування тут запалила свічки у хатині. Вони розвіяли темряву у тій маленькій хатиночці, і поступово почало змінюватися все. Стало тепло і спокійно. На світло з мого віконця до ґанку прибіг цуцик. Я лише запалила свічки, зробила лише кілька кроків. Я змінила усе у своєму Всесвіті, більше не була самотня, неприкаяна, як хмара. Я змінила свою Осінь.

Просмотров: 423