Лев дивиться на осінь. Вона жовта.

 

«Привіт, друже» - я усміхнулася. Мій небалакучий співрозмовник лежав, прижавши хвоста і не відриваючись дивився на мене. Розумію його –проходивши по алеї, розкидаючи листя, ненароком розбудила це кошеня. Я підійшла до клітки ближче. Він не відсунувся – я була йому дуже цікава, і, здається, дратувала його. Ми були схожі – обидва жовті і руді.

Подробнее: Лев дивиться на осінь. Вона жовта.

Стриптизи Осені

 

   - Ранок мій починається з того, що я встаю годувати кота. Він завжди будить мене о сьомій, і не хвилиною пізніше, тому я ніколи не заводжу будильника. Потім я готую каву. Це вже стало для мене традицією, навіть купила спеціальні кавові чашечки. Купила дві. Але другу ще жодного разу не виймала.

Подробнее: Стриптизи Осені

Жовтенька квітка хилитається...

 

Куди не піду – холодно і тихо. Нічого не росте, не розпускає цвіту, не ділиться ароматом. Усе замерзає, кутається в туман, готується до сну під білою пеленою снігу. Природа завмирає, налякана четвертинкою сонця, рясними дощами, сірим небом та шквальним вітром.

Подробнее: Жовтенька квітка хилитається...

Твій силует за соснами...

 

«Стій!». Це він. Його силует за стовбурами мелькає час від часу.

 Це він! А чого ж йому бути тут? «Стій!». Який знайомий тембр.

Подробнее: Твій силует за соснами...

Вже третій день живу у лісі...

 

 

Так тихо і самотньо у лісі. Я прийшла сюди три дні тому, аби очистити розум, стати одним цілим зх. Природою. Маленька хатиночка, у якій я жила, мені здавалася центром Всесвіту – простора, порожня і самотня. Ліс зустрічав мене як свою – мене не боялися ні дерева, ні лосі, ні малі, руді, пухнасті білочки. Я була щаслива, легені були наповнені ароматом трави, сирого дерева та свободи. Я була вільна.

Подробнее: Вже третій день живу у лісі...

Ті журавлі, і їх прощальні сурми ...

 

Осінній дощ… Оголена сутність тендітної, сумної жінки, тонкі, прозорі струни самої її душі. Легко, невимушено пливе у терпкому повітрі журлива мелодія Осені

Подробнее: Ті журавлі, і їх прощальні сурми...

Мене дивує, що в дитинстві мене нічого не дивувало...

 

Вони не чують музики, не бачать кольорів, їх обличчя однаково байдужі, їх очі скляні, а серця непробивні.  "Нові люди". Сірі, байдужі, раціональні та запрограмовані на життя з однакових днів. Вони біжать, не дивлячись навкруги, не помічаючи один – одного. Спішать в респектабельні офіси: відповідати на дзвінки, натягнуто посміхатися незнайомим, таким – само "діловим" людям, які хочуть лише заробити гроші, зробити ремонт, нагодувати дітей, купити машину… Напевно, навіть якби на яблуню сіла Жар-Птиця, її би просто не помітили…

Вже в стільниках стерні немає меду сонця...

 

Проходжу по садах – тут знову сумно.
За мною полум’я з’їдає листя золоте
Дивлюсь: перебирає сонце так бездумно
Проміння, що вже зовсім не палке.

Подробнее: Вже в стільниках стерні немає меду сонця...